Олійний живопис як техніка у створенні образотворчого мистецтва має довгу історію, починаючи з давніх часів. Проте винахід олійного живопису, як його прийнято розуміти сьогодні, часто приписують північноєвропейським художникам 15 століття під час Північного Відродження.

Розвиток і популяризація олійного живопису пов'язані з використанням олії як середовища для суспендування пігментів. Художники почали змішувати пігменти з лляною олією, яка висихала повільніше, ніж використовувана раніше яєчна темпера. Цей повільний час висихання дозволяв художникам працювати з фарбою довше, дозволяючи їм створювати більш складні та деталізовані композиції.

Одним із перших піонерів техніки олійного живопису був Ян ван Ейк, фламандський художник 15 століття. Його ретельні та детальні роботи, такі як знаменитий «Портрет Арнольфіні», продемонстрували можливості олійного середовища.

Використання олійного живопису поширилося в Європі в епоху Відродження і стало домінуючою технікою живопису протягом 16 століття. Такі художники, як Леонардо да Вінчі та Тиціан, ще більше сприяли вишуканості та популярності олійного живопису.

Незважаючи на те, що олійний живопис став широко поширеним в епоху Відродження, важливо зазначити, що художники в інших частинах світу, наприклад у Китаї, також використовували пігменти на основі олії в поєднанні з різними зв’язуючими протягом століть до європейського Відродження. Проте специфічні техніки та стилі, пов’язані з європейською традицією олійного живопису, виділяють його як значний розвиток в історії мистецтва.